|
Книга — ілюстрований щоденник, особисті спогади автора про кінець лютого — початок березня 2022 року, про перші дні знищення Маріуполя. Багато описаних подій перегукуються з моїм власним досвідом, адже фактично всі, хто тоді опинилися в місті, стикалися з однаковими питаннями: як пережити ніч, де зарядити ліхтарики, як допомогти цивільним, чим нагодувати дітей і себе, де взяти води, як не поїхати кукухой…
Євген детально описує обставини, за яких фотографував наслідки обстрілів, неадекватну реакцію деяких мешканців на роботу журналістів, згадує доленосні зустрічі з людьми, завдяки яким він разом із колегами був врятований і евакуйований з палаючого міста. У книзі немає жодного фото, яке б не змушувало стискатися серце. Але є одне особливе — на нього я й досі дивлюся, і клубок підступає до горла.
Пану Євгену я написав у Facebook у травні 2023 року після того, як прочитав його інтерв’ю для LB.ua і серед низки моторошних фото впізнав Maiia Sylenko . Фото зроблене в ту мить, коли її вже було врятовано з-під завалу, під який ми разом із Іван Повненький потрапили 10 березня. Євген відповів, що добре пам’ятає ті обставини, щиро поспівчував загибелі мого колеги і друга Олексія Панкова, поцікавився долею Івана та Майї, зрадів, що їх вдалося врятувати, та на моє прохання надіслав мені всі фото з місця трагедії.
А вже у березні 2026 року Іван потрапив на презентацію книги та особисто познайомився з Євгеном.
Вкотре дякую Євгену та його колегам Степаненко Василисі й Mstyslav Chernov за фіксацію злочинів проти маріупольців і донесення цієї правди до світу.
Якщо раптом хтось захоче прочитати — із задоволенням надам таку можливість або пораджу, де придбати.
|
