«Одна нога тут, інша – там» (Нелюбима приказка саперів)

У назві статті не використовується такий прийом, як стилістична фігура контрасту або те, що у літературі називається антитезою. І з пунктуацією все гаразд: ніяких розділових знаків у назві не потрібно. Бо мова піде про людину, яка за своїми обов’язками не штурмує окопи русні, не «ловить» власним тілом куль та уламків снарядів при обстрілах… Для цієї людини передова – це тил. Це та територія, яка ще вчора була окупована ворогом, а зараз звільнена Збройними Силами України, але при цьому має дуже багато небезпечних «сюрпризів» для людей, які на ній проживають.

Станом на теперішній час 30% загальної площі держави потенційно небезпечне. А це 174 тис. квадратних кілометрів. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну було зафіксовано понад 750 жертв серед цивільного населення, пов’язаних з мінами. При цьому – кожна восьма жертва – дитина.

Станіслав Дереза – начальник відділення піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Донецькій області. Народився у селищі Високопілля Олександрівської селищної громади Краматорського району. Селище невелике, але історичне: за одними даними воно було засноване на початку XX століття німцями-лютеранами, за іншими – у першій половині ХІХ століття. Є в селі і школа, і бібліотека, і клуб, і магазини – усе, що потрібно для нормального життя людей. У 2006 році Станіслав пішов до 1-го класу місцевої школи, де і здобув повну загальну середню освіту. Колись, за «класикою жанру», випускник сільської школи їхав до найближчого міста, вступав до ПТУ, де вчився на тракториста або комбайнера, а потім повертався до рідного колгоспу і працював за отриманою спеціальністю. Якщо з роботи раніше не збігав, норму відпрацьовував, буряки не крав, а якщо і крав, то ділився з бригадиром, то через час міг отримати від керівництва грамоту «за багаторічну плідну працю та у зв’язку з річницею великого…» або нагрудний знак «ударник социалистического труда». І так усе життя.

Для Станіслава після закінчення 11-го класу були відкриті всі дороги: не тільки в межах району чи області, а й у всій країні і, навіть, у всьому світі. І він вирішив вступити до Національного університету цивільного захисту України (м.Харків) – найстарішого навчального закладу пожежно-рятувального профілю не тільки в Україні, а й у найближчому закордонні. Спеціальність «інженерне забезпечення саперних, піротехнічних та вибухових робіт» опановував на факультеті цивільного захисту. Можливо, хлопець тоді чудово розумів, що за обраною спеціальністю він ніколи безробітнім не стане, зокрема тому, що частина Донецької та Луганської областей була окупована російською федерацією, а на лінії розмежування виконано мінування території. Тут слід взяти до уваги, що рф не є учасником Договору про заборону мін (1997 рік), у якому крім заборони такої зброї вимагається знищення її запасів, розмінування території та надання допомоги постраждалим.

Після закінчення вишів у 2021 році узявся до виконання своїх службових обов’язків у місті Маріуполь. Саме в той час Президент України Володимир Зеленський урочисто відкривав у місті Центр розмінування  ДСНС України.

До початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну залишалось пів року.

Війну Станіслав зустрів саме у Маріуполі. Щодня обстріли міста ставали щільнішими і його підрозділ за наказом було переміщено до більш безпечного міста.

У саперів є своя молитва, а в ній такі класично літературні слова: «Життя прожити – не поле перейти». – Життя не рівне, як поле, і ніхто не знає коли і як воно закінчиться. І думати про це Станіславу Дерезі, як начальнику відділення піротехнічних робіт, найчастіше приходилось і приходиться на деокупованих  Лиманщині та Святогір'ї, де «асвабадители» засмітили вибухонебезпечними предметами майже 30 тисяч гектарів лісів і де за останні понад пів року загинули 5-ро людей і 12 поранено внаслідок вибухів боєприпасів, снарядів чи мін.

Неурядова організація Human Rights Watch повідомила, що росія використовує своє вторгнення в Україну в тому числі для бойових випробувань кількох типів своїх протипіхотних мін.

Особливу загрозу, зі слів Станіслава Дерези, становлять міни-пастки у вигляді термосумки, павербанка, обкладинки документа, автоматного ріжка, термокружки тощо.- …Міни або боєприпаси, які можуть спрацьовувати при появі магнітних силових полів, тепла, звуку тощо.

У першу чергу розмінуванню підлягають об’єкти енерго- та водопостачання. А вже згодом очищується вся територія.

Сапери працюють у режимі без вихідних і свят. І тільки темна пора доби дає час для відпочинку та родинних обов’язків. Останнім часом на території деокупованих Лиманської та Святогірської громад піротехнічні підрозділи ДСНС України та області обстежили та розмінували майже півтори тисячі гектарів площі, вилучили та знешкодили майже 16 тисяч одиниць вибухонебезпечних предметів. Особисто Станіслав Дереза розмінував їх більше як двісті.

- Чи страшно саперам? – запитує журналіст у Станіслава.

- Так.

І тут подумалось… Дивлячись на саперів, розумію, як цивільна людина, : життя – це ж щаслива можливість неодноразово помилятись.

P.S.За словами Голови Уряду України Дениса Шмигаля розмінування території країни обійдеться у понад 37 млрд доларів США. Наразі на розмінування залучено 16 млн доларів США.

Володимир КЛЮШНИК, директор комунального закладу «Донецький обласний соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського спілкування»