Коли війна перетворила Сіверську громаду на епіцентр бойових дій, перед містом постало питання виживання. У цей найважчий період очолити місцеве комунальне підприємство узявся Олексій Мозолевський.
Для нього лідерство - це не посада, а щоденний вибір бути поруч із людьми у найнебезпечніші моменти. Олексій Анатолійович особисто організовував та проводив евакуацію цивільних під ворожими обстрілами, даруючи мешканцям шанс на порятунок. Для тих, хто залишився в напівзруйнованому місті, він налагодив доставку гарячих обідів, продуктів та матеріалів для опалення.
Під час виконання одного з гуманітарних рейсів Олексій отримав поранення. Проте навіть біль і загроза життю не зупинили його: одразу після лікування він повернувся до роботи.
Своєю самовідданістю та незламністю Олексій Мозолевський згуртував колектив і став надійним щитом для громади. Його діяльність — це яскравий приклад того, як людяність та сила духу допомагають вистояти у найтемніші часи.

Владислав Єфремов - громадський діяч із Дружківської громади, який після вимушеного переїзду до Одеси присвятив себе підтримці внутрішньо переміщених осіб та розвитку волонтерських ініціатив. У 2022 році він заснував благодійний фонд «На крок ближче», що став осередком допомоги, соціальної підтримки та згуртування людей, які постраждали від війни.
За ініціативи Владислава створено Центр соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб Дружківської громади в Одесі, який став місцем допомоги та єдності для близько тисячі переселенців. Тут вони отримують гуманітарну, соціальну й психологічну підтримку, консультації та можливість залишатися частиною своєї громади.
Під його керівництвом команда фонду реалізувала понад 150 соціальних і гуманітарних проєктів, провела понад 1 700 благодійних заходів, передала понад 30 тисяч одиниць гуманітарної допомоги та забезпечила продуктовими наборами тисячі родин.
Окрім благодійної діяльності, Владислав є заступником голови Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Одеській міській раді, де працює над удосконаленням програм підтримки ВПО та розвитком громадських ініціатив. Його діяльність є прикладом відповідального лідерства, небайдужості та щоденної турботи про людей, які найбільше потребують підтримки.

Учасниця обласного конкурсу «Молода людина року - 2026» у номінації «Сила управлінських рішень» Любов Соломенна уособлює нову генерацію українських службовців — креативних, незламних та відданих своїй громаді.
Обіймаючи посаду головної спеціалістки відділу культури, молоді та спорту Новогродівської міської ради, Любов також є співзасновницею місцевої Молодіжної ради та радницею з гендерних питань начальника МВА. Її діяльність - це реальні проєкти, що змінюють життя молоді. Вона є співорганізаторкою та ведучою проєкту «Почуй Героя», який залучив понад 3 500 молодих людей до діалогу з захисниками України.
Любов розробляє унікальні ініціативи: квест-гру «Донеччина у твоїх руках» (за підтримки ЮНІСЕФ), проєкт «Рейс Україною» та Мовний клуб «Вільно UA». Поєднуючи державну службу з волонтерством і поетичною творчістю, вона створює простір, де кожен відчуває підтримку.
Вагомий внесок лідерки відзначений Подякою Донецької обласної державної адміністрації. Кожне рішення Любові Соломенної - це приклад того, як енергія, професіоналізм та любов до Батьківщини об'єднують громаду і будують майбутнє України вже сьогодні.

Михайло Балжі - учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2026» у номінації «Імпульс молодіжних ініціатив», учитель інформатики, керівник гуртка бджільництва, громадський активіст і пасічник, який власним прикладом доводить, що любов до рідного краю здатна змінювати громаду.
Після навчання в Києві Михайло повернувся до Великої Новосілки, щоб працювати для розвитку своєї громади. Він став ініціатором встановлення стели «Я люблю Велику Новосілку», організовував екологічні толоки, висадження дерев і реалізовував проєкти з благоустрою. Повномасштабна війна зруйнувала його плани та змусила залишити рідний дім, однак не зламала прагнення працювати для людей.
Після евакуації Михайло відновив власну пасіку практично з нуля та створив сучасний дистанційний гурток бджільництва, який уже третій рік об’єднує дітей з різних регіонів України та з-за кордону. Використовуючи онлайн-трансляції, авторські відео та цифрові технології, він знайомить молодь із сучасним бджільництвом, екологічною культурою та відповідальним ставленням до природи.
Михайло активно підтримує благодійні ініціативи, передає мед вихованцям гуртка й українським військовим. Його діяльність є прикладом стійкості, громадянської відповідальності та віри в те, що навіть одна людина може надихнути цілу громаду на позитивні зміни.

Уродженка Костянтинівки Яна Бондаренко обрала фах вчителя історії як свідоме покликання. Для неї це не просто шкільний предмет, а важливе підґрунтя відродження історичної пам'яті, національної гідності та духовності українського народу.
Працюючи в Костянтинівському ЗЗСО № 1, Яна Миколаївна застосовує сучасні інтерактивні методи навчання, залучаючи учнів до наукової та творчої діяльності. Разом із вихованцями вона виборює призові місця в обласних конкурсах, експедиціях та олімпіадах.
Особливе місце в її діяльності посідає військово-патріотичне виховання молоді, якому педагогиня присвятила близько десяти років. Вона очолює шкільний рій «Ратиборець» гри «Сокіл» («Джура»), який у 2026 році здобув І місце на міському рівні. У 2025 році вона очолила команду громади в обласному вишколі «Незламний воїн - Гвардієць», а у 2026 році особисто пройшла курс підготовки громадян до національного спротиву.
Педагогиня власним прикладом мотивує молодь опановувати навички домедичної допомоги, топографії та лідерства. Захоплення спортом дарує їй сили рухатися вперед.
Яна Бондаренко - приклад креативного, цілеспрямованого та відданого своїй справі вчителя, яка щоденно виховує свідому, свідому та відповідальну еліту майбутньої України.

Владислав Погрібняк - захисник України, який пройшов шлях від оборонця Маріуполя до людини, що після понад трьох років російського полону не втратила віри, гідності та прагнення бути корисною своїй країні. Військову службу він розпочав у 2016 році, а з початком повномасштабного вторгнення разом із побратимами мужньо боронив Маріуполь. Після наказу про припинення оборони у травні 2022 року потрапив у полон, де перебував три роки й чотири дні. У травні 2025 року був звільнений під час обміну військовополоненими та після реабілітації продовжив службу в одному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Донецької області. Сьогодні Владислав працює автомеханіком, реалізовуючи свою давню мрію працювати з технікою, та активно займається волонтерською діяльністю у складі благодійного фонду «Робимо разом для України». Він доставляє гуманітарну допомогу українським військовим на Донецький, Дніпропетровський та Харківський напрямки. Його історія - це приклад мужності, незламності та сили духу. Попри пережиті випробування, Владислав продовжує будувати нове життя, підтримувати захисників України та власним прикладом доводить, що справжня воля сильніша за будь-які труднощі.

Вікторія Мельник народилася в Краматорську в День Незалежності України - 24 серпня 1995 року. Наче сама доля зумовила її покликання: зберігати життя та свободу рідного краю.
Мріючи про медицину, Вікторія розпочала навчання в Донецькому національному медичному університеті. Проте війна 2014 року змусила змінити плани - дівчина продовжила здобувати освіту в Полтаві, після чого повернулася до рідного Краматорська, аби рятувати земляків. З 2019 року вона працює лікаркою-анестезіологинею реанімаційного відділення Міської лікарні № 2.
З початком повномасштабного вторгнення Вікторія Олегівна залишилася на передовій цивільної медицини. У прифронтовому Краматорську під постійною загрозою обстрілів вона разом із колегами щодня вириває з рук смерті пацієнтів із найтяжчими травмами та критичними станами. Її робота - це секунди на прийняття рішень, коли ціною помилки є людське життя.
Вікторія Мельник - це приклад стійкості, професіоналізму та безумовної вірності Лікарській присязі в найтяжчі часи випробувань.

Уродженець села Ксенівка на Донеччині, Віталій Коломієць пройшов шлях від робітника маріупольських гігантів «Азовмашу» та «Азовсталі» до загартованого ветерана війни. Гартування металом та робітнича дисципліна згодом стали підґрунтям його непохитної стійкості на фронті.
У 2016 році Віталій свідомо обрав шлях захисника, вступивши до лав 54-ї окремої механізованої бригади. У її складі він пройшов пекло АТО та ООС, а початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року зустрів на бойовому чергуванні в Мар’їнці. Згодом були роки запеклих боїв у районі Сіверська, де воїн разом із побратимами стримував навалу ворога.
За десять років безперервної служби Віталій Коломієць проявив виняткову мужність, відзначену орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою ОТУ «Лиман» «За доблесть», «Хрестом 54 ОМБр» та нагородою Міністра оборони «Захиснику України».
У квітні 2026 року за сімейними обставинами Віталій демобілізувався. Сьогодні він мешкає в Лубнах на Полтавщині та працює на заводі «Лубнимаш». Його життєвий шлях - це приклад сталевої витримки, вірності обов’язку та незламності українського духу як на лінії вогню, так і в мирній праці.

У свої 24 роки Абрамова Аліса - слідча зі Слов'янська поєднує виняткову професійність і глибоку людяність. Мріючи про адвокатуру, у березні 2022 року вона свідомо обрала службу в поліції рідного міста. Сьогодні вона - учасник бойових дій та володарка двох магістерських дипломів (із права та психології). Це дозволяє їй не лише ефективно розслідувати злочини, а й підтримувати тих, хто пережив жахіття війни.

Під постійними обстрілами, у бронежилеті та касці, Аліса документує воєнні злочини окупантів. Під час авіаудару по Слов'янську 10 березня 2026 року та атаки FPV-дрона на Миколаївку дівчина не лише фіксувала руйнування, а й розбирала завали та надавала першу домедичну допомогу.

Навіть у найтяжчі моменти вона зберігає доброту: виїжджаючи до прифронтових зон, завжди бере корм для покинутих тварин. За мужність і бездоганну службу поліцейська відзначена Подяками Голови Нацполіції, очільника ГУНП Донеччини та командування ЗСУ.

Вона - приклад сучасного українського офіцера: смілива, віддана Присязі та народжує віру в Перемогу, зберігаючи в серці світло й віру в дива.

Номінація «Покликані рятувати» Сергій Єщенко
Сергій Єщенко понад 14 років присвятив службі в ДСНС України. Родом із Бахмута, він ще з дитинства мріяв стати рятувальником, а сьогодні обіймає посаду заступника начальника регіонального центру управління в надзвичайних ситуаціях Головного управління ДСНС України у Донецькій області.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Сергій працював у Бахмуті, ліквідовуючи наслідки ворожих обстрілів, рятуючи людей з-під завалів, гасячи пожежі, евакуйовуючи цивільне населення та доставляючи гуманітарну допомогу. Він неодноразово брав участь у найскладніших рятувальних операціях у Бахмуті, Покровську, Новогродівці та інших містах Донеччини, ризикуючи власним життям заради порятунку інших.
За мужність і відданість службі нагороджений відзнаками Президента України «За оборону України», «За участь в антитерористичній операції», нагрудними знаками «За відвагу в службі» та «За відвагу в надзвичайній ситуації», а також низкою державних і відомчих нагород.
Своєю щоденною працею Сергій Єщенко доводить, що професія рятувальника - це покликання, засноване на мужності, професіоналізмі, відповідальності та безмежній відданості людям. Його життєвий приклад є втіленням стійкості, самопожертви та незламності сучасної Донеччини.

Номінація «Серце Перемоги» Кудинова Анастасія
Уродженка Селидового Анастасія Кудинова з 5 років присвятила себе спортивній аеробіці, здобувши звання кандидата в майстри спорту України. Здобувши тренерську освіту в Запоріжжі, вона повернулася до рідного міста, де працювала інструктором з фізичної культури в ЦФЗН «Спорт для всіх».
У 2022 році життя Анастасії зазнало важкого удару: її чоловік зник безвісти, виконуючи бойове завдання. Це випробування не зламало дівчину, а перетворило її біль на рішучість. Вона свідомо вступила до лав Збройних Сил України, де пройшла шлях від 42-ї ОМБр до 119-ї ОБр ТрО.
Освоївши аеророзвідку, Анастасія працювала з дронами Mavic, а згодом стала оператором важких ударних безпілотників Vampire. Вона неодноразово виконувала надскладні завдання на лінії фронту. Під час одного з виїздів, знешкодивши ворожу загрозу, Анастасія отримала осколкове поранення від FPV-дрона. Проте після реабілітації вона одразу повернулася на передову.
Історія Анастасії Кудинової — це приклад сталевої волі, де спортивне гартування, особиста мужність та вірність Батьківщині наближають перемогу України