Цей захід , організований Організацієй Обʼєднаних Націй в Україні, став простором дій, де кожен виступ — це досвід, біль, рішучість і надія. Жінки й молодь говорили про те, як вони тримають громади, підтримують інших і будують той самий сталий мир — попри війну, втрати, розпач.
Для мене було честю модерувати панель:
«Зміцнення соціальної згуртованості та стійкості: розширення прав і можливостей жінок та молоді як агентів змін».
Я свідомо побудувала цю розмову на особистому досвіді. Бо я знаю, що таке згуртованість не з книжок.
Я відчула її в Краматорську у 2014 році, коли до мого рідного міста увірвалися до зубів озброєні окупанти з російської федерації. І тоді, попри страх і небезпеку, люди вийшли з українськими прапорами, щоб сказати: «Краматорськ — це Україна».
Після цього мітингу в мене не було сумнівів: ми переможемо, бо ми — разом. Бо згуртованість — це не гасло. Це вибір. Це дія. Я також згадала ім’я, яке має знати кожен.
Степан Чубенко. 16-річний підліток-активіст з Краматорська, якого росіяни викрали, катували й убили лише за проукраїнську позицію.
Сьогодні є петиція з вимогою присвоїти Степану звання Героя України. Він цього вартий. І я прошу кожного — поставити свій підпис.
На панелі ми говорили не лише про силу згуртованості, а й про те, як підтримати громади, відновлювати довіру, залучати молодь, посилювати жіноче лідерство. І я дуже вдячна моїм спікеркам — професійним, щирим, мудрим: Ірина Постоловська — заступниця міністра соціальної політики з питань європейської інтеграції.
Вона представила бачення держави у відповідь на виклики згуртованості в умовах війни. Говорила про інклюзивність, довіру, участь громад, про необхідність міжсекторального партнерства — і, головне, про роль жінок і молоді в цьому процесі.
Вікторія Федотова — засновниця ГО «Мартін-Клуб», жінка, яка пройшла шлях переселення ще з 2014 року. Вона створила безпечний простір для сотень жінок, підтримує громади у складних регіонах і знає, як важливо, щоб у кожній громаді були «точки опори» — жінки, які не здаються й тримають інших.
Марія Дмитрієва — директорка програм Центру «Розвиток демократії», феміністка, експертка з прав людини.
Її внесок у створення нового Національного плану дій — це потужний крок до інклюзивного, молодіжного й стратегічного бачення миру.
Наталія Калантаєнко — керівниця партнерств Української Волонтерської Служби.
Вона виросла в молодіжному русі, і саме через волонтерство пройшла свій шлях до лідерства. Вірить, що волонтерство — це школа довіри, і що жінки та молодь — ключові носії змінотворчих практик у громадах.
Дякую моїм спікеркам за чесні, глибокі й практичні відповіді.
Дякую всім учасницям і учасникам інших панелей — бо кожна розмова сьогодні була про реальну силу змін.
Дякую ООН Жінки, партнерам і міжнародним друзям України — за підтримку, за солідарність, за віру в наш голос.
Мир не приходить сам. Його творять ті, хто говорить, діє й не здається.
І серед них — українські жінки та молодь. І це вже зміни
