Цього дня у 2022 році, після тривалого полону, вони повернулися додому. За кожним із цих повернень - місяці й роки очікування, пережиті випробування, біль рідних і велика спільна робота людей та структур, які доклали зусиль, аби жінки нарешті опинилися на волі.
Що відчуває людина, коли після довгих місяців чи років неволі чує, що повертається додому? Про що думає в перші хвилини свободи? Кого найбільше хоче обійняти?
Сьогодні ми хочемо дати голос самим жінкам - тим, для кого 17 жовтня стало точкою відліку нового життя. Їхні свідчення це не лише спогади про пережите, нагадування про ціну свободи та про те, що за кожним звільненням стоїть людська історія.
Цей обмін також показав, наскільки важливими є тривала робота, взаємодія та співпраця різних структур. Цей досвід потрібно зберігати, аналізувати й використовувати для пошуку рішень, які наближатимуть нові повернення.
Ми звертаємося до представників і представниць державних органів та установ: що з уже напрацьованого досвіду можна застосувати сьогодні? Як посилити взаємодію, усунути перешкоди та зробити все можливе для звільнення українців і українок, які досі перебувають у російському полоні?
Адже за кожною цифрою - людина. Військові й цивільні. Жінки й чоловіки. Ті, на кого чекають діти, батьки, партнери, друзі. Ті, чиї імена ми маємо пам'ятати, про кого маємо говорити й за чиє повернення продовжувати боротися.
Для 108 жінок цей день став днем повернення. Але для багатьох інших очікування ще триває.
Ми продовжуємо чекати. Ми пам'ятаємо про вас. Ми знаємо, що вам доводиться переживати. Ми поруч - із вами та вашими рідними. І продовжуємо працювати, щоб кожна й кожен нарешті повернулися додому.
